Україна в творчості Сіми Кордунової

ВСТУП

Ми є. Були. І будем ми!

Й Вітчизна наша з нами!

І. Багряний

Рідний край, історія та мальовнича природа Батьківщини, колиски творчого натхнення й потенціалу, пієтичні палкі промови з національною забарвленістю – усе це стало невід’ємною частиною темарію багатьох служителів рідного слова не одного покоління.

Описи рідної місцини під багатьма кутами зору, з різних ракурсів та з різним емоційним навантаженням випливають мало не з кожної збірки митців-початківців або й заслужених творців художнього слова. Але, на жаль, у тій жагучій річці високомовних слів не завжди відчувається щирість думок та почуттів, творче переосмислення дійсності, авторське одкровення. У деяких випадках простежуються навіть невтішні спроби за допомогою патріотичних мотивів швидше піднятися сходинками до Парнасу.

Торкаючись теми Батьківщини, рідного краю, не можна оминути видатну постать землячки, палкої патріотки малої батьківщини й Батьківщини взагалі Сіми Дмитрівни Кордунової. Волинянка, родом із села Лаврів Луцького району, вона все своє свідоме життя присвятила служінню українському слову, працюючи вчителем української мови та літератури та творячи літературу рідного краю. Її поезії сповнені щирою відвертістю, палким почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти в усьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, власне суб’єктивне бачення світу – це визначні риси професійного таланту письменниці.

Поезія Сіми Кордунової – це часточка її душі, її миттєві порухи, волання, страждання та миті щирої радості та задоволення. Проте сьогодні творчість талановитої письменниці та патріотки мало кому знайома не лише в Україні, але й на малій її батьківщині.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю творчого переосмислення поетичного спадку Сіми Кордунової, що присвячений темі Батьківщини та рідної авторці місцевості, а також аналізу ключових моментів у віршованих творах, які допомагають глибше зрозуміти суть поетичного задуму.

Предмет роботи – поетичні твори Сіми Кордунової на патріотичну тему.

Об’єкт дослідження  – образи України, українського народу, історії, рідного краю у поезіях Сіми Кордунової.

Метою даної праці є детальний розгляд поетичних творів Сіми Кордунової, присвячених тематиці України та рідного краю.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

– глибоко проаналізувати поезії С. Кордунової, присвячені патріотичній темі та темі рідного краю;

– з’ясувати місце концепту Україна у поетичному дискурчі поетеси;

– визначити роль рідного краю у творчому надбанні письменниці.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання цього матеріалу під час вивчення різних літературних дисциплін, зокрема на заняттях з літературного краєзнавства, під час класних та позакласних годин.

РОЗДІЛ I. АКТУАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ УКРАЇНА У ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ СІМИ КОРДУНОВОЇ

Образ України є беззаперечним набутком поезії Сіми Кордунової: такої, якою вона бачила її в минулому, такої, якою державою вона, в її уяві, поставала в різні часи, такої, зрештою, яка вона є на сучасному етапі. Трагічне відчуття, породжене трагічною історією, не могло не створити трагічного художнього образу України, що у поетеси частіше виступає не як топонім, а його перифраза, якийсь замінник.

Проблема історії України знаходилась у сфері особливої уваги письменниці починаючи ще з дитячих років. Сіма Кордунова не раз згадувала про те, як у дитинстві батько співав їй українських народних пісень, з яких вона вперше дізналася про Байду, Морозенка, Кармелюка. Про це свідчать, наприклад, такі рядки з поезії «З дитинства»:

Мов бачу, як шаблі козацькі

Вогонь викрешують в бою,

Як Морозенко, лицар хвацький,

За віру бореться свою,

Як проти панської сваволі

Гуртує хлопців Кармелюк,

Як славний Байда у неволі

Направив на султана лук [...]

І я, мала, стою, не дишу,

Вбираю в серце давнину,

А літо бабине на вишню

Тремку натягує струну [5, с. 5].

У творах Сіми Кордунової концепт України формують мотиви героїки і трагізму національної історії, характерною для цього періоду є ідеалізація минувшини, уславлення подвигів народних героїв.

Значна частина ліричних творів поетеси присвячені проблемі історичної пам’яті. Одним із основних джерел творчості Сіми Кордунової є національна історія. Ліричне осмислення конкретних історичних подій, фактів минувшини знаходимо в поезіях «Берестецьке поле», «Козацькі могили», «Спокута», «Відлуння Крут», «Героям Базару», «Соловецький хрест», «Голод», «Пам’яті дівчат-полонянок, розстріляних енкаведистами у травні-червні 1945 року», «Пам’яті повстанця», «Живим від полеглих» та ін.

У вірші «Берестецьке поле» зображено один із драматичних моментів історії нашого народу – битву під Берестечком 1651 року, точніше – пам’ять про неї. Авторка наголошує на тому, що хоча українці і програли цю битву, багато голів полягло на Берестецькому полі, але ця жертва була не даремна:

Кров, що пролита у чесному герці,

Не пропадає у рідній землі.

Частка твого волелюбного серця

Є у хлібині, що в нас на столі [4, с. 10].

Наступна поезія на цю тему «Козацькі могили» сповнена невимовною тугою ліричного героя за тими славними козаками, які склали свої голови у бою під Берестечком:

Тут зупинилась пекельна година –

Мовби застиг невпокорений вік:

Кров’ю стікає в боях Україна,

Ранам, смертям загубився вже лік [...]

Хочеться впасти, ридма заридати –

Сковує туга і серце, й уста.

Вічний наш біль, невідновлені втрати

І волелюбність жертовна, свята [4, с. 11].

В останній строфі письменниця наголошує на тому, що і донині не забута ця битва, її пам’ятають і з болем згадують, як і інші трагедії, які довелося пережити українському народові:

Лиш берестецька – одна тільки! – рана

Й досі кровить. А їх – тисячі в нас [4, с. 11].

Найбільш близьким і болючим поетесі був період повстанської боротьби ОУН УПА проти ворогів українського народу. Образ повстанця раз у раз виринає у творах письменниці. У Сіми Кордунової цей образ наділений такими рисами, як: сміливість, патріотизм, оптимізм, завзятість, вірність ідеям національно-визвольного руху, жертовність, військова дисциплінованість.

До повної відданості Україні воїнів УПА спонукала висока ідейність, що була однією з ключових прикмет світогляду упівця, основною складовою визвольного руху загалом. Базуючись на національній самосвідомості, вона визначала високорозвинене загострене почування особистої й національної честі, гідності, жертовності, волі до спротиву, готовності прийняти смерть. Г. Ващенко, аналізуючи психологію вояка УПА, писав: «Як правило, упівці ні чоловіки, ні жінки не здаються в полон… Причин такої мужности слід передусім шукати у високій ідейності упістів. Вони твердо знають, що ризикують життям за віру й Батьківщину. Це для них найбільші вартості… Типовому упівцеві властива жертвенність, що іноді має характер приреченості…» [1, с. 126]. Це була філософія національно-визвольного змагання: найбільша сила людини полягає у здатності переборювати свої страхи, зокрема страх смерті. Тільки тоді можна з упевненістю, з волею та вірою в ідею йти до перемоги.

У поезії «Живим від полеглих» (до 65-річчя УПА) письменниця від імені загиблих упівців звертається до людей із закликом берегти пам’ять про героїв, які віддали своє життя за волю України:

Спитайте про битви в людей, котрі нас пам’ятають,

Бо вам нашу правду в майбутнє нащадкам нести,

І там, де зросилася кров’ю земля в ріднім краю,

Поставте на наших могилах дубові хрести.

Згадайте усіх, хто лежить під водою й на суші,

Не дайте піти іменам у важке забуття.

Ви нас пом’яніть, заспокойте обпалені душі,

Хай впишеться подвиг загиблих в прийдешнє життя [4, с. 31].

Ці патріотичні рядки як ніколи раніше актуальні сьогодні у зв’язку з подіями на Сході України і загибеллю сотень українських синів. Їх імена і вчинки будуть завжди в нашій пам’яті, і потрібно зробити все можливе, щоб вони залишились і в пам’яті наших нащадків, для яких сучасні нам події будуть всього лише сторінкою в історії Української держави.

В одному з інтерв’ю на запитання про списки загиблих і репресованих у 1940-1950 роках, які письменниця детально подала в книжці «Колиска родинна», і в яких значиться понад 80 відсотків лаврівської молоді, Сіма Кордунова відповіла: «Я добре знала тих хлопців і дівчат, які жили недалеко від нас. Багато хто з них був єдиною дитиною в сім’ї, а яка це трагедія, коли нема продовження твого роду! І мені дуже захотілося зберегти про них пам’ять. Адже ці люди, не вимагаючи для себе навіть подумки якоїсь винагороди чи плати, жертовно йшли і віддавали своє життя за Україну. Ну як же їх можна забути?! Як забути того юнака-повстанця Івана Герасимчука, який, щоб не потрапити в руки енкаведистам, пустив собі кулю у скроню? А таких було багато» [2, с. 10]. Ці слова можна віднести і до поетичних творів Сіми Кордунової на тему УПА.

Поезію «Пам’яті повстанця» письменниця присвятила упівцеві Михайлові Линчуку із с. Полонка Луцького району, який загинув у 1950 р. Авторка оспівує відвагу молодого хлопця, який поранений пустив собі кулю в лоб, але не захотів здатися живим в полон ворогові:

Ти не вернувся із бою,

Впав, як трава під покіс,

В ранах, з останнім набоєм

Зброю до скроні підніс [4, с. 30].

Творами на зразок цього, в яких описуються героїчні вчинки окремих осіб, волинська поетеса прагне увічнити імена цих відважних героїв, щоб майбутні покоління знали, що були такі люди, які пожертвували своїм життям заради волі України, і поки їх пам’ятатимуть, їхня жертва не буде даремною.

Образ України у творчості Сіми Кордунової пов’язаний із постатями Т. Г. Шевченка та Лесі Українки. У вірші «До 190-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка» авторка дякує великому Кобзареві за науку, «за чесні, правдиві і добрі слова»:

Учив ти нас, батьку, як волю здобути,

Любить Україну, як матір єдину.

На жаль, ми ще й досі не скинули пута

І душ не спаяли у справжню родину [4, с. 5].

Письменниця звертається до сучасників із закликом дослухатися до Шевченкових настанов і боротися за волю Батьківщини:

Бо зло не здається без бою ніколи –

Нам слід пам’ятати твої заповіти:

Очистить святі і державні престоли

І мовити гордо, що ми – твої діти [4, с. 5].

Ті ж мотиви відчуваються у вірші «Лесі Українці»:

Від серця свого в тьмі жахної ночі

Світила Леся вогники урочі,

Щоб прояснити людям шлях єдиний,

Який веде до волі України [4, с. 105].

Програмним у творчому доробку Сіми Кордунової є вірш «Я – українка», присвячений пам’яті батьків поетеси. Авторка звертається до історичного минулого України, починаючи від бусурманських захоплень рідної землі:

В давнину печаль моя сягає,

В час, коли ще дикі бусурмани

На землі моїй, як вовча зграя,

Залишали кров і чорні рани [4, с. 6].

Польську шляхту, яка плюндрувала Вкраїну, письменниця порівнює з «сатанинською навалою»; за цими катами прийшли інші – москальські, потім – сталінські:

Щоб терпіла мовчки біль у ранах,

Щоб навік лишилася рабою,

Щоб мене приспати у кайданах –

То назвали «меншою сестрою» [4, с. 8].

Але не знищити ворогам Україну, у якої такий мужній і сміливий народ, – наголошує Сіма Кордунова в заключній строфі твору:

Я не та слабка безвільна жінка,

Що запросить ласки в супостата.

Я по волі Божій – українка,

І мене не можна розтоптати [4, с. 9].

Вірою в силу свого народу пройнята і наступна поезія «Скажу»:

Скажу від імені народу,

Бо я – народ з глибин століть:

Ціную понад все свободу,

І весь мій рід на тім стоїть [4, с. 36].

Саме у цьому авторка вбачає силу й непереможність української нації.

Сіма Кордунова у своїй творчості звертається не лише до історичного минулого України, але й відгукується і на сучасні їй події, підтримуючи або засуджуючи їх. Так, на події Помаранчевої революції 2004 року, яку письменниця палко підтримала і в яку щиро вірила як у світле майбутнє нашої держави, вона відгукнулася наступними рядками:

Те незгладиме слово «Воля»

Всякчас в людських серцях жило,

Як житній колос, зацвіло

Й добірним зерном проросло

На тлі оранжевого поля [4, с. 41].

Наступні події на політичній арені України принесли розчарування в серця тисячам українців, у тому числі й Сімі Кордуновій. У вірші «Postfaktum» (Після виборів) письменниця звертається з риторичними питаннями до ще вчорашніх патріотів:

Не обнялись, порізнились. Кожна «хата скраю...»

А тим часом вороняччя її обсідає.

То за що ж ви, патріоти, б’єтесь між собою:

Ви марите свободою, а чи булавою? [4, с. 63].

Від імені всього українського народу у творі «А народові болить» письменниця засуджує уряд і парламент України, який замість того, щоб вести державу до розвитку і процвітання, ділить і грабує її:

Не сталось. Помилились ми, шановні,

Не тих обрали, вірили не тим,

А обіцянки їхні велемовні

Розвіялись, як в чистім полі дим.

Обранці наші! Ми для вас – як ширма.

Говорите щомиті про народ,

Насправді ж у народу за плечима

Його добро гребете в свій город [4, с. 60].

Патріотичний заклик звучить у поезії «Українцю, не спи!». У вірші Сіма Кордунова відчайдушно прагне розбудити свідомість кожного українця, намагається достукатися до сердець своїх співвітчизників, щоб ті згадали сини якого вони народу і взялися боронити Батьківщину:

Українцю, не спи, не мовчи, не дрімай!

У тривожну, непевну годину.

Борони свою долю і рідний свій край –

Предковічну святу Україну! [4, с. 64].

Рефрен «Українцю, не спи, не мовчи, не дрімай!» тільки посилює емоційний струмінь поезії. Кожен рядок, кожне слово випромінює авторську любов до Вкраїни, перемішану з сумом:

Шантажу і брехні мегатонний валун

Наповза на мою Україну,

Щоб її москалеві зіпхнуть в кабалу,

Як не всю, то бодай половину [4, с. 64].

Таким чином, концепт Україна у мовотворчості Сіми Кордунової постає як генетично й історично фіксований образ, соціально-культурна реалія. Він включає в себе як історичне минуле країни, так і сучасні політичні події.

РОЗДІЛ II. РІДНИЙ КРАЙ У ТВОРЧОМУ НАДБАННІ ПИСЬМЕННИЦІ

Глибока патріотка рідної землі, Сіма Кордунова не в одній збірці змальовує її неповторність і своє людське та творче захоплення нею. Тема батьківського-дідівського-прадідівського краю не покидає поетесу упродовж усього її педагогічного та творчого шляху. Знову й знову повертається вона до неї; незважаючи на те, якій меті авторка підпорядковує свою збірку, сільські ноти чутні майже скрізь. Сама письменниця у передмові до книги «Колиска родинна» зазначає: «Село – то не просто первинна адміністративна одиниця твоєї великої держави, то – твоя родинна колиска, яка дає тобі відчути тяглість родоводу, а разом з тим – усвідомлення твоєї причетності до життя і справ тієї невеликої спільноти людей, що зветься громадою, і свого права на місце і роль у великій уже людській спільноті, що є твоїм народом» [3, с. 5–6].

Зображення рідного писчьменниці маленького куточка, цяточки землі у ширшій палітрі представлене в поезіях, що мають характер авторського спомину – різнопланового: від сумних згадок повоєнних років до теплого навіювання дитячих спогадів, почасти ремінісценцій окремих випадків із життя. Хоча останнє трапляється значно рідше, спорадично, адже більшість спогадів про рідну місцину чітко окреслені, закарбовані в авторській пам’яті, звідки плавно переходять під її перо. Ці картини різнобарвні, але об’єднує їх одне – постійна авторська туга, сум через трагічні події, які довелося пережити Україні загалом та односельчанам зокрема. У поезії «Колиска родинна» авторка поринає у спогади дитячих років про рідне село:

Колиско моя ти родинна,

Моє найтепліше тепло,

В серці моєму єдине,

Скільки б років не пройшло.

Там усе наймиліше – і сади, і поля.

Там і сонце ясніше, і щедріша земля,

Там вітала раненько ніжний спів солов’я,

Як ромашка біленька, рідна хата моя.

Там м оя перша казка, перший хліб, перший крок,

І матусина ласка, і батьківський урок.

Там із чистим сумлінням жив мій прадід і дід.

Вріс у землю корінням український мій рід [3, с. 286].

Крізь усю творчість, не лише поетичну, але й прозову, тема рідного краю проходить у Сіми Кордунової червоною ниткою. Рідні поля, ліси, квітучі сади чи навіть вітер з рідних країв часто згадуються у творах іншої тематичної спрямованості, тим самим показуючи тугу, ностальгію авторки за тією стороною, де пройшло її небезхмарне дитинство, і тими місцями, де її повсякчас радо вітали друзі.

Одним із центральних персонажів авторського поетичного доробку виступає ліс – такий близький та рідний поетесі. З глибоким пафосом, навіть пієтетом зображує Сіма Кордунова лісові картини щоразу по-новому, додаючи різних барв, роблячи нове обрамлення. Так, наприклад, у вірші «Мені вже так давно до лісу треба...» ліричний герой знаходить душевний спокій та відраду в лісі:

 Мені вже так давно до лісу треба,

Щоб скинути тягар обмов і пересуду.

Я за розрадою, мій друже, йду до тебе,

Іду за ліками від зла і бруду ...

Бо кращих ліків я таки не знаю,

Як ті, що з сутності глибинної даруєш.

Коли вже від задухи знемагаю,

То ти мене зцілиш і порятуєш [4, с. 117].

Ліс фігурує і у наступній поезії «Осінній етюд». Авторка милується красою волинського осіннього лісу:

А я люблю і в листопаді

Ввійти в зажуру лісову,

Як осінь в сірому наряді

Тепло витрушує в траву,

Як втома тихою ходою

Ворушить листя на землі,

І зрідка трісне хрипотою

Ворона в темному гіллі [4, с. 120].

Як і у попередній поезії, в «Осінньому етюді» присутній мотив спокою та мудрості, що дарує предковічний ліс душі поетки:

Я теж на мить зіллюся з нею,

Прощення мовчки попрошу,

Торкнусь до вічності душею

І крихту мудрості вкушу [4, с. 120].

Згадуючи рідний Лаврів Сіма Кордунова завжди повертається до теми війни, яка забрала життя її батька та багатьох односельчан. З болем в серці пише письменниця у вірші «Любий тату»:

Війна, як град, побила людські долі

Й поставила на них свої хрести.

В селі, де нам розлука простелила

Дороги нерозгадані й круті,

Вдовує тихо мамина могила,

І плаче ніч у траурній фаті [4, с. 75].

В останній строфі поетеса вкотре підкпеслює думку, яку виказувала не раз у своїх творах про рідне село:

Сюди приходжу, як у храм-святиню,

Переступаю давності поріг.

Тут – пам’ять, мого роду берегиня,

Я вірність їй стелю вінком до ніг [4, с. 75].

У піднесено-сакральних тонах зображує поетеса село Лаврів у вірші «Село мені наснилося». Поезія нагадує собою етюд, авторську замальовку зафіксованих у споминах картин. Але це не просто поетичні мазки, бездушні словесні незакінчені ескізи – це ціла панорама сільського життя, що віє теплотою, щирістю та привітністю:

Сусіди, щирі і прості,

І друзі ще малі,

І тиха постать Матері,

Як Правди на Землі [4, с. 108].

До речі, слово Матір авторка вживає з великої літери. Внутрішнє наповнення цього слова настільки широке, що воно акумулювало в собі аж три значення: Матір – Україна, Матір – Богоматір і Матір – мама.

Другою своєю батьківщиною вважає письменниця село Полонка, в якому зараз проживає і про яке написала гімн до дня села:

Цвіте село, село Гірка Полонка

Козацький дух з прадавніх літ,

Що відродився  нині у потомках,

На чатах миру й вольності стоїть.

Але рідний край для Сіми Кордунової – це не лише Лаврів, батьківська хата та сад, це і Волинь загалом. Усе життя письменниці пов’язане з волинським краєм: тут вона народилася і виросла, тут зіп’ялася на ноги та змужніла її творчість, тут вона реалізувала себе як учитель від Бога. У поезії «Моя Волинь» авторка повертається до кривавого минулого свого краю, звеличуючи мужність його народу:

Моя Волинь, моя земля, моя країна

Прийшла у сьогодення крізь віки.

Цвіла у величі й димілась у руїнах,

Коли її змагали чужаки [4, с. 106].

Патріотичні мотиви Сіма Кордунова подає у таких рядках:

Не раз виходила поранена з двобоїв

І рани гоїла глибокі та страшні.

Та знов виховувала лицарів-героїв,

Що клали голови за неї у борні [4, с. 106].

Таким чином, через образ лицарів-героїв авторка зображує вільний духом український народ, нескорений, непродажний. Поетеса з останніх сил радіє, говорячи, що пройшли ті страшні часи розрухи, але живе її мала батьківщина, її народ:

Пішли у небуття кати і лиходії,

Що розглядали нас у дзеркало криве.

В серця ми не впустили безнадії,

Тиран пощез, а мій народ живе! [4, с. 106].

Зображуючи волинські краєвиди, Сіма Кордунова не змогла не описати різнокольорово річку Чорногузку – своєрідну волинську жилу, у минулому – джерело довколишнього життя. У творі «Ніч над Чорногузкою» перед нами постає ніби казкова картина живої природи:

Ще мить – й на небо колесом вкотилось

Ясне, розсміяне нічне світило

І, підморгнувши берегу, зухвало

Зірвало ткане ніччю покривало,

Щоб висвітлити кущики й травичку.

Аж враз – шубовсь з високості у річку

Та й розкришилось на маленькі друзки,

Що зринули на хвилі Чорногузки

І заблищали, заряхтіли дрібно,

Немов розсипалось на плесі срібло [4, с. 112].

За допомогою персоніфікації письменниця передає образ прекрасної ріки, яким упивається поетесине око.

Отже, рідний край займає немале місце на загальному творчому тлі Сіми Кордунової. Зображуючи рідну місцину, поетеса прагне донести до читача всю повноту краси, багатства та пишності тієї землі, на якій пройшло її життя та з якою пов’язані найтепліші спогади, хоча почасти й сумні згадки картин повоєнних років.

ВИСНОВКИ

Серед великого творчого доробку Сіми Кордунової, концепти України та рідного краю займають ключове місце. Поезії, присвячені Батьківщині та рідним місцям, усебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи її душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. У різних збірках: «Моя земля», «Тривоги й надії», «Стернясте поле», «Зіниці душі», «Колиска родинна», «Збирачі купальського вогню», «За чужою волею» та ін. – авторка поринає у спогади про рідне село Лаврів. Головними персонажами поезій виступає, звичайно, ліричний герой – сама авторка зі своїми думками та згадками; ліс, яким вона так захоплюється та любо описує, а також сільський люд як збірний образ або ж окремі постаті.

Письменницю хвилюють події, які впливають на долю України. Тому вона завжди поетичним словом відгукується на політичні процеси, що відбуваються в країні. Також Сіма Кордунова звертається до історичної пам’яті свого народу, до його минулого. Згадуючи колишні події, поетеса передусім підкреслює боротьбу українського народу за волю, висловлює тугу з приводу того, що знову і знову вороги намагаються поневолити Україну. Історія у віршах письменниці постає і у збірних образах, і в історіях конкретних осіб.

У творах Сіми Кордунової постійно відчувається зв’язок між минулим і сучасним. Причому минуле завжди впливає на теперішнє, оскільки у свідомості людей існують архетипи, у які закладено основи буття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ващенко Г. Виховання волі і характеру / Г. Ващенко. – Лондон : Спілка укр. молоді, 1992. – 256 с.

2. Згоранець О. Любов у запічку не є патріотизмом / О. Згоранець // Волинь-нова. – 2011. – 10 берез. – С. 10.

3. Кордунова С. Колиска родинна / С. Кордунова. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2010. – 136 с.

4. Кордунова С. Стернясте поле : поезії / С. Кордунова. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2010. – 136 с.

5. Кордунова С. Тривоги й надії : поезії / С. Кордунова. – Луцьк : Надстир’я, 1995. – 42 с.

6. Коструба Н. Творчий ужинок Сіми Кордунової / Н. Коструба // Слава праці. – 2009. – 26 берез. – С. 5.