РІДНИЙ КРАЙ У ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ-ЗЕМЛЯКІВ

Усний журнал

Мета: детальніше ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поетів-земляків Федора Ткачука, Любові Мілевич і Сіми Кордунової, проаналізувати поезії, присвячені темі рідного краю.

Обладнання: портрети поетів, книжкові виставки, фотокартки різних періодів, вислови з віршів авторів.

Хід усного журналу

Клас святково прикрашений.

Учитель. Письменник починається від тієї землі, на якій побачив світ. Її мальовнича краса, її дихання, її тремкий, ледь уловимий запах проникають у дитячу душу і залишаються в ній назавжди. І згодом уже ніякі зусилля найдосвідченіших чужинців неспроможні стерти зі свідомості цю красу, бо вона стала рідною і визначальною в поведінці.

Сьогодні нашу годину спілкування ми проведемо у формі усного журналу, гортатимемо сторінки, які розкривають життєвий і творчий шлях поетів-земляків Федора Ткачука, Любові Мілевич та Сіми Кордунової.

На сцену виходять перші ведучі.

Розповідь супроводжується переглядом книжкової виставки

та слайдів на проекторі

СТОРІНКА 1. «ФЕДІР ТКАЧУК»

Учитель. У ХХ ст. українська література розвивалась не лише на теренах України, але й за її межами. Незважаючи на певну ізольованість від материкової України, література діаспори означеного періоду є невід’ємною частиною історії української літератури.Серед когорти поетів-емігрантів цікавою для нас є маловідома на літературній сцені постать Федора Ткачука. Цікавою тому, що це наш земляк, волинянин, який ходив тими ж стежками, лугами, що й ми, бачив і оспівував красу нашого краю.

Ведучий 1. Про життя Федора Івановича відомо небагато. Народився 17 червня 1931 року у с. Гірка Полонка в селянській родині. Навчався в середній школі № 1 м. Луцька. Потім були важкі й тривожні роки післявоєнного дитинства та юності.

У 1950 році став студентом Львівського університету ім. Івана Франка. Закінчив філологічний факультет, працював в обласній газеті «Радянська Волинь». Через кілька років Федора Ткачука переведено в партійний апарат, де він писав стилістично грамотні відповіді й виступи тодішнім обласним партійним можновладцям. Згодом працював у різних адміністративних органах.

В середині 1990 року занесла його доля в Німеччину. Там він працює власним кореспондентом незалежної громадсько-політичної газети «Волинь» і робить те, до чого прикіпіла його душа ще з юності, – пише вірші.

Ведуча 1. Єдиною збіркою увінчалася творчість Федора Ткачука – книгою віршів «Біль калинової гілки», яка вийшла у світ 1996 року, коли письменникові виповнилося 65 років.

Тема еміграції – одна із найболючіших у творчості Ф. Ткачука. Мотиви туги за Батьківщиною, за рідним краєм проходять через усі твори письменника.

У творчості Ф. Ткачука опозиція чужина–батьківщина є однією з центральних у художній характеристиці світу Німеччини. Вона вибудовується насамперед на зіставленні просторових вказівок тут–там (Німеччина – Україна) й часових тепер–тоді (теперішнє–минуле).

Учень декламує:

Відірваний від свого, від живого,

Занесений вітрами у світи, –

Ніколи я не звикну до чужого,

прости мені, Німеччино, прости!

Болить мене, як рана, Україна,

Щоночі сниться рідний край Волинь,

Стою я перед ними на колінах,

Благаю і проклять й благословінь.

Там я родився, там моє коріння,

Там піт і кров, і тлін моїх батьків,

Тепер прошу Господнього веління,

Щоб прах мій поруч, в тій землі спочив.

Ведуча 1. Матір – це перша людина, яку бачить дитина після народження. Тож не дивно, що для кожного поета світ починається з матері, образ якої є одним із ключових у творчості багатьох українських письменників, котрі черпали натхнення у своїх спогадах про дитинство, про рідний край та матір. Тема матері – одна з наскрізних у творчій спадщині Федора Ткачука, який присвячує свої поезії материнській любові й відданості, материнській печалі й величі.

Образ матері в його поезії оповитий ореолом святості. Рядки, присвячені матері поета, сповнені журбою і смутком.

Учень читає уривок поезії «Останнє слово до матері»

Тепер Тебе нема. Осиротіла хата,

Лиш спогади сумні осіли по кутках,

Тепер ніхто, як Ти, не буде зустрічати

З щедротами душі, з молитвами в устах.

Чому в цей судний день тремтячими устами

Як вірний до Христа, звернувсь до Вас на «Ти»?

Щоб образ Ваш святий, як найсолодшу рану,

Як пісню, як любов, як вічність зберегти.

Ведучий 1. Федір Ткачук, перебуваючи на чужині, в ситуаціях вимушеного відчуження від рідної землі, відчував глибокий духовний зв’язок з Україною. Саме таке духовне єднання давало митцеві творчу наснагу й не дозволяло впасти у відчай. Спогади про батьківщину поєднуються у творчості поета з мотивами надії про повернення, про краще майбутнє України. Характерними для лірики Ф. Ткачука є також мотиви самотності, ностальгії, відчуття туги й відірваності від рідної землі. Любов до України, вболівання за її заневолений стан стають провідними темами поета, відірваного від батьківщини.

                 

(на сцену виходять другі ведучі і

починають розповідь під мелодію фортепіано)

СТОРІНКА 2. «ЛЮБОВ МІЛЕВИЧ»

Учитель. Нещодавно у нашій школівідбулася творча зустріч з лауреатом всеукраїнських та міжнародних фестивалів – Любов’ю Мілевич. Вона – відома поетеса, композитор, співачка. У віночку її мелодійної поезії – понад 1000 пісень. Любов Мілевич створила також ряд пісень на тексти українських поетів. На її вірші пишуть музику композитори Волині, Львова, Тернополя, Луганська, Івано-Франківська...Твори поетеси звучать по радіо, телебаченню, на обласних, всеукраїнських, міжнародних фестивалях у виконанні аматорів і професійних співаків, які займають призові місця.

Ведуча 2. Народилася Любов Мілевич 17 травня 1953 року в селі БуцинСтаровижівського району на Волині. Навчалась на диригентсько-хоровому відділенні Луцького культурно-освітнього училища. Працювала в галузях освіти, культури, охорони здоров’я (отримавши відповідну підготовку) і журналістики. Впродовж трьох років Любов Федорівна була заступником голови літературно-мистецької студії «Зорі над Стиром» при луцькій міській районній  газеті «Слава праці». Вірші поетеса пише з ранньго дитинства, а музику – з 18 років.

Ведучий 2. У світ вийшли її такі поетично-пісенні збірки: «Крила доброти» (1993 р.), «Моя колиска – Україна» (1995 р.), «Знайди мене, любове» (1997 р.), збірка для малят «Веселинка» (2000 р.), збірка поезій філософського напрямку «Горицвіт» (2003 р.), «Десята муза» (2008 р.), «Світельце» (2013 р.). Вона автор чотирьох аудіокасет, дев’яти аудіодисків, восьми телевізійних кліпів на авторські пісні. У віночку її мелодійної поезії понад 1000 пісень.

Ведуча 2. ЛюбовМілевич  – лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів, призер ХІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів на Кубі. У 2012 році вона нагороджена обласною літературно-мистецькою премією ім. Степана Кривенького, а у 2013 році стала персональним стипендіатом Волинської обласної ради.

Ведучий 2. Доля наділила Любов Федорівну нелегкою життєвою ношею, стелила терни до ніг, випробовувала на міцність іще у сповитку. Перша, іще неусвідомлена тоді, втрата постукала в двері її життя у восьмимісячному віці – не стало батька. Згодом вони з молодшим братом Васильком зовсім осиротіли – за межу буття відійшла мама. Довелося дівчині опікуватися братом, який був важко хворий і згодом також пішов із життя... Родинне коло замкнулося, душу рвала печаль, однак світло любові, тепло сімейного затишку назавжди залишилося у великому і щирому серці.

Ведуча 2. Цикл громадянської лірики поетеси переповнений страдницькою любов ю до рідної України, гіркий присмак долі якої, мисткиня хоче розділити навпіл, хоча її внутрішнє «я» протестує проти безталання такого великого й талановитого народу.

Величною, неповторною і святою постає в поезії Любові Мілевич краса рідної землі. Особливо це відчутно в таких віршах як «Земле Тараса і Лесі», «Моя колиска – Україна», «Засіймо землю добром», «Щемить мені усенька Україна», у яких поетеса як справжня патріотка поєднує власні переживання з болями цілого народу, котрому готова прихилити небо, благати у Господа прозріння та прощення гріхів.

Учень читає вірш «Щемить мені усенька Україна»

Щемить мені усенька Україна.

Щоденно сплачую я їй борги.

Перед іконою, упавши на коліна,

За вас молюся, друзі й вороги.

О Господи! Прости незрячим дітям

Гріхи, що заступили глузд і честь.

Свята ж бо правда...крізь тисячоліття:

Твій Син Ісус за нас пішов на Хрест!

Пошли прозріння бідним українцям!

Дай мудрості. Врятуй від сліпоти,

Від зла, яке вирує через вінця...

І всіх нас добротою збагати!

Не вистачає нам її сьогодні.

Собі життя вкорочуємо ми.

Будь ласка, освіти шляхи Господні...

І захисти народ наш від пітьми!

Ведучий 2. Пейзажна лірика поетеси представлена досить широко. Від її ока не може заховатися найтонша травинка, її руки мусять торкнутися до перших бруньок , що тільки-тільки починають наливатися життєдайним теплом. Серце її хвилює гуркіт весняного грому та щемлива мелодія дощу, а ще латаття у заплавах поліських озер  – «жовтогаряче багаття», що «по воді зайнялось-розляглось». Закохана у квіти поетеса готова кожній із них складати оди і прославляти їх красу.

Небо, зорі, поле, ліс, квіти, море – це ті «живі герої», з якими не лише веде задушевні розмови поетеса, а й намагається відчути, перепустити через своє серце усі настрої, усі звуки та пахощі, які наповнюють цей дивовижний світ. Так у вірші «Матіола» поетеса розповідає про непримітну, на перший погляд, квіточку, що завдяки духмяним своїм пахощам багатьох «до останку закохала у себе вона».

Учень декламує поезію «Матіола»

Вранці всі прокидаються квіти.

Тільки спить поміж ними – одна.

А коли аж почне вечоріти,

Прокидається раптом вона.

Пахне так, що п’яніє округа!

Чути зблизька і здалеку хміль...

І зникає усяка напруга...

Лиш іде благодать звідусіль.

Пахне аж до самого світанку

Ця божественна квітка нічна!

Матіола. Скількох до останку

Закохала у себе вона!

Ведуча 2. Найбільшим циклом поезії Любові Мілевич є, звичайно, її інтимна лірика. І хоч її лірична героїня знає крім щастя і біль розчарувань, і гіркоту зради, віра у світлі, чисті почуття перемагає, бо людина у своєму житті не може обійтись без любові. Вона присутня всюди: у теплому подиху вітру-легкокрила, у пестливому промінні сонця, що іде на спочинок, у різнобарвній веселці , що обнімає небокрай після дощу, а ще – в люблячій і такій рідній усмішці мами, що ніколи не забувається...

Ведучий 2.Любов Мілевич пише не тільки вірші, а й творить до них музику. Вона – автор аудіоальбомів: «Зоряна скарбничка» (для дітей), «Пісня – мій талісман», «Калиновий вогонь», «Пелюстки любові», компакт-дисків: «Дарую свято вам», «Течія життя», «Запалімо свічі», виконавицею пісень у яких є сама авторка.

Звучить пісня ЛюбовіМілевич «».

(На сцену виходять треті ведучі).

СТОРІНКА 3. «СІМА КОРДУНОВА»

Учитель. Торкаючись теми Батьківщини, рідного краю, не можна оминути видатну постать землячки, палкої патріотки малої батьківщини й Батьківщини взагалі Сіми Дмитрівни Кордунової. Волинянка, родом із села Лаврів Луцького району, вона все своє свідоме життя присвятила служінню українському слову, працюючи вчителем української мови та літератури та творячи літературу рідного краю. Її поезії сповнені щирою відвертістю, палким почуттям любові та поваги до всього рідного, близького з дитинства: до рідної землі, до мови, до людей. Авторський гуманізм, прагнення віднайти в усьому чисте, світле, прекрасне, глибокий психологізм, власне суб’єктивне бачення світу – це визначні риси професійного таланту письменниці.

Ведуча 3. Серафима Дмитрівна Кордунова народилася 14 лютого 1931 р. в «бандерівському» селі Лаврів Луцького району.Батько – сільський хлібороб із двома класами – знав напам’ять «Кобзаря». А ще, що б не робив, завжди співав. Наспівував мелодію «Ще не вмерла Україна» – поляки її боялися, а тому заборонили. Тож історію України маленька Сіма знала з батькових пісень – його улюбленими були «політичні» про Байду, Морозенка, Кармелюка… Саме з них майбутня письменниця вперше дізналася про гірку долю уярмлених земляків і велич їх героїзму в боротьбі за свободу і свої права.

Ведучий 3. Теплі спогади про дитинство, коли ще був живий батько, затьмарює біль його втрати. Особливо важко, що приходячи на могилу до мами, до батькової прийти не може – на її місці лише символічний хрест.

– Як би не намагалася розшукати могилу батька – це неможливо, – з неприхованим болем каже Серафима Дмитрівна. – Його забрали у 1944 році. І досі пам’ятаю, як у землянку зайшло двоє військових у білих кожухах і з матом сказали батькові збиратися. Не дали навіть попрощатися з рідними. Батька мобілізували в Радянську Армію, але його послали не на фронт, а разом з іншими українцями завезли в Башкирію, де поселили в бараках, тримали впроголодь, під вартою і посилали працювати на лісоповал. Багато хто з невільників не витримував такої каторжної праці й падав знесилений. Так при переправі через річку Агідель впав, зомлілий від голоду, і мій батько. Коли хтось із чоловіків кинувся, щоб його втримати, аби не звалився у воду, вартовий наставив гвинтівку і гаркнув: «Стоять!» А тоді додав: «Пустьидет ко дну. На одного бандеровцаменьшебудет».

Ведуча 3. Після закінчення навчання Сіма Дмитрівна працювала вчителем української мови та літератури у школах Луцька та Луцького району. Зараз проживає в селі Полонка Луцького району. І хоча вона завжди підкреслює, що Лаврів її рідне село, Полонка стала справжнім другим домом письменниці.

Сьогодні Серафима Кордунова веде активне громадське життя. Вона є членом Волинської організації Союзу українок, членом Волинського крайового Братства святого апостола  Андрія Первозванного, засновником Асоціації волинських незалежних письменників ім. Павла Чубинського.

У 2011 році Сіма Кордунова стала лауреатом обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського.

Ведучий 3. Писати вірші Сіма Кордунова почала ще в молодості, проте будучи надто критичною до власної творчості, перші поетичні твори розкритикувала і в люди вийшла з гуморесками. З 1992 року по цей час вийшли друком 14 її книг: «Малюнки з натури» (1992), «Моя земля» (1994), «Тривоги й надії» (1995), «Хто кого стукнув» (1999), «Зіниці душі» (2001), «Добридень, світе», «У кривому дзеркалі» (2003), «Пісні Надстир’я» (у співавторстві з С. Бородуліним), «За чужою волею» (2005), «Яснозора Волинь» (2007), «Пташина азбука» (2009), «Колиска родинна» (2010), «Стернясте поле» (2010), «Терном і калиною заквітчана» (2012).

Ведуча 3. Серед великого творчого доробку Сіми Кордунової, концепти України та рідного краю займають ключове місце. Поезії, присвячені Батьківщині та рідним місцям, усебічно розкривають авторську натуру, доносять найтонші порухи її душі, чітко, виразно, з художнім обрамленням зображуючи картини місць авторського натхнення. У різних збірках: «Моя земля», «Тривоги й надії», «Стернясте поле», «Зіниці душі», «Колиска родинна», «Збирачі купальського вогню», «За чужою волею» та ін. – авторка поринає у спогади про рідне село Лаврів. Головними персонажами поезій виступає, звичайно, ліричний герой – сама авторка зі своїми думками та згадками; ліс, яким вона так захоплюється та любо описує, а також сільський люд як збірний образ або ж окремі постаті.

У поезії «Колиска родинна» авторка поринає у спогади дитячих років про рідне село.

Учень декламує поезію «Колиска родинна»

Колиско моя ти родинна,

Моє найтепліше тепло,

В серці моєму єдине,

Скільки б років не пройшло.

Там усе наймиліше – і сади, і поля.

Там і сонце ясніше, і щедріша земля,

Там вітала раненько ніжний спів солов’я,

Як ромашка біленька, рідна хата моя.

Там м оя перша казка, перший хліб, перший крок,

І матусина ласка, і батьківський урок.

Там із чистим сумлінням жив мій прадід і дід.

Вріс у землю корінням український мій рід.

Ведучий 3. Крізь усю творчість, не лише поетичну, але й прозову, тема рідного краю проходить у Сіми Кордунової червоною ниткою. Рідні поля, ліси, квітучі сади чи навіть вітер з рідних країв часто згадуються у творах іншої тематичної спрямованості, тим самим показуючи тугу, ностальгію авторки за тією стороною, де пройшло її небезхмарне дитинство, і тими місцями, де її повсякчас радо вітали друзі.

Ведуча 3. Згадуючи рідний Лаврів Сіма Кордунова завжди повертається до теми війни, яка забрала життя її батька та багатьох односельчан. З болем в серці пише письменниця у вірші «Любий тату».

Учень читає уривок вірша «Любий тату»

Війна, як град, побила людські долі

Й поставила на них свої хрести.

В селі, де нам розлука простелила

Дороги нерозгадані й круті,

Вдовує тихо мамина могила,

І плаче ніч у траурній фаті.

Сюди приходжу, як у храм-святиню,

Переступаю давності поріг.

Тут – пам’ять, мого роду берегиня,

Я вірність їй стелю вінком до ніг.

Ведучий 3. Але рідний край для Сіми Кордунової – це не лише Лаврів, батьківська хата та сад, це і Волинь загалом. Усе життя письменниці пов’язане з волинським краєм: тут вона народилася і виросла, тут зіп’ялася на ноги та змужніла її творчість, тут вона реалізувала себе як учитель від Бога. У поезії «Моя Волинь» авторка повертається до кривавого минулого свого краю, звеличуючи мужність його народу.

Учень читає поезію «Моя Волинь»

Моя Волинь, моя земля, моя країна

Прийшла у сьогодення крізь віки.

Цвіла у величі й димілась у руїнах,

Коли її змагали чужаки.

Не раз виходила поранена з двобоїв

І рани гоїла глибокі та страшні.

Та знов виховувала лицарів-героїв,

Що клали голови за неї у борні.

Ведучий 3. Таким чином, через образ лицарів-героїв авторка зображує вільний духом український народ, нескорений, непродажний. Поетеса з останніх сил радіє, говорячи, що пройшли ті страшні часи розрухи, але живе її мала батьківщина, її народ.

Ведуча 3. У творах Сіми Кордунової постійно відчувається зв’язок між минулим і сучасним. Причому минуле завжди впливає на теперішнє, оскільки у свідомості людей існують архетипи, у які закладено основи буття.

Волинські хорові колективи й окремі виконавці охоче беруть музичні твори Сіми Кордунової до своїх репертуарів. Свідченням цього є гімн села Гірка Полонка, який вперше прозвучав на Святі села 29 вересня 2011 року.

Село, село, гніздо родинне,

Наш найтепліший рідний світ,

Про тебе добра слава лине

І береже твій родовід.

Не раз, не два над рідним краєм

Чужинські орди пронеслись,

Та на поталу хижим зграям

Краяни наші не здались.

Цвіте село,село Гірка Полонка

Козацький дух з прадавніх літ,

Що відродився  нині у потомках,

На чатах миру й вольності стоїть.

Учитель. Рідний край, історія та мальовнича природа Батьківщини, колиски творчого натхнення й потенціалу, пієтичні палкі промови з національною забарвленістю – усе це стало невід’ємною частиною темаріюнаших поетів-земляків Федора Ткачука, Любові Мілевич, Сіми Кордунової.

Дякую усім, хто сьогодні допоміг нам торкнутися до струн поезії наших талановитих земляків і подарував прекрасні миті єднання з поетичним словом.

Література

1.     Згоранець О. Любов у запічку не є патріотизмом / О. Згоранець // Волинь-нова. – 2011. – 10 берез. – С. 10.

2.     Кордунова С. Колиска родинна / С. Кордунова. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2010. – 136 с.

3.     Коструба Н. Творчий ужинок Сіми Кордунової / Н. Коструба // Слава праці. – 2009. – 26 берез. – С. 5.

4.     Любов Мілевич: «Живу і творю для людей» // Телегазета. – 2013. – №1. – С. 4.

5.     Мілевич Л. Ф. Десята муза : поезії / Л. Ф. Мілевич. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 272 с.

6.     Сорока М. «Еміграція, діаспора, література: що показує час?» (інтерв’ю-діалог) / М. Сорока, А. Мельничук // Всесвіт. – 2001. – № 1/2. – С. 149–156.

7.     Ткачук Ф. Біль калинової гілки : поезії / Ф. Ткачук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. –72 с.