Етимологія прізвищ села Гірка Полонка

ВСТУП

Сучасна ономастика – це комплексна наукова дисципліна. До її складу входить ряд розділів, які традиційно виділяються відповідно до категорій власних імен. Виокремлюють антропоніміку як самостійну галузь, що сформувалася наприкінці 60-х років ХХ століття та розробляє загальні й часткові питання найменування людей.

Науковці визнають наявність у власних імен семантичного потенціалу. Він полягає в тому, що в природу антропоніма закладена здатність відображати не тільки мовну, але й позамовну інформацію. Незважаючи на те, що антропоніми менше пов’язані з поняттям, не називають групи предметів, явищ, процесів, вони несуть у собі більше інформації, ніж загальні назви.

Науковий опис українських прізвищ і досі вважається актуальним завданням. Однак, незважаючи на ряд ґрунтовних праць з антропоніміки, на сьогодні ще недостатньо повно вивчено прізвища окремих регіонів України. Саме тому актуальність теми нашого дослідження полягає в спробі створити цілісну картину номенів, які презентують прізвища конкретного населеного пункту.

Село Гірка Полонка Луцького району Волинської області розташоване за три кілометри на південний захід від обласного центру. Займає площу 333 гектари, нараховує 1288 дворів.

Історично склалося так, що будь-яке село в Україні починалося з хуторів. Хутори, що об’єднували одне або кілька родинних господарств, згодом розросталися в більші поселення. А ті, в свою чергу, перетворювалися в села. Гірка Полонка не стала винятком. В історії села є відомості про те, що ще в 1598 році це був хутір (тоді під назвою Герки), який належав полонському князю Радивілу. У вересні 1939 року розпочалася колективізація сільського господарства. В селі створено колгосп імені Фрунзе. А в 1950 році з прилеглих хуторів приблизно 150 господарств було переселено в Гірку Полонку. І зараз в жителі села поділяють його на «старе село» і «нове село». У межах нашого дослідження нас цікавить етимологія прізвищ саме корінних жителів Гіркої Полонки, тобто жителів «старого села». Тому із 10 Господарських книг ми опрацювали 6 книг, які містять перепис корінних мешканців.

Об’єктом дослідження стали антропоніми села Гірка Полонка Луцького району Волинської області, предметом – семантико-етимологічні особливості прізвищ вище згаданого населеного пункту.

Мета роботи – дослідити основні шляхи походження українських прізвищ на прикладі антропонімійних одиниць села Гірка Полонка Луцького району Волинської області.

 Окреслена мета передбачає виконання таких завдань:

1) дослідити історію виникнення українських прізвищ;

2) виявити джерела виникнення прізвищ зазначеного населеного пункту;

3) проаналізувати способи творення цих прізвищ;

Матеріалом для дослідження стали 328 сучасних прізвищ жителів зазначеного населеного пункту.

1. Становлення прізвищ

Прізвище — це набуте одразу після народження в спадок від батька або (у передбачених законом випадках) матері офіційно закріплене за конкретним родом незмінне спадкове найменування особи, яке під час реєстрування шлюбу переходить від чоловіка до дружини або навпаки і в офіційній практиці називання в обов’язковому порядку додається до власного імені й назви по батькові [9, с. 87].

Юридична енциклопедія подає таке визначення: «Прізвище – родове найменування особи, яке разом з особистим ім’ям індивідуалізує людину. Є одним з особистих прав громадянина. Реєструється шляхом внесення запису в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Прізвище дитини визначають за прізвищем батьків» [12, с. 144].

Як бачимо, і мовознавці, і юристи знаходять у цьому найменуванні особи багато спільного, підтверджуючи слова І. Франка: «Імена і прозвища здавна признані немаловажним матеріалом як для філолога в пізнанні самої структури мови, так і для історика та етнолога. Історик віднаходить у них сліди певних історичних мандрівок, колонізації, мішання народностей і боротьби соціальних класів, а етнолог слідить по ним розвій певних національних та громадських інституцій і уподобань, еволюцію родинного та громадського життя, знань, ремесел і відповідних їм звичаїв та вірувань» [6, с. 11].

  Була висловлена ще й така – цілком слушна – думка, яка нічого не пояснювала: введення в будь-якого народу прізвищ свідчить про появу в цьому суспільстві почуття громадянськості. Це наслідок появи прізвищ, але не причина їх введення.

  Вирішальна причина введення прізвищ – зміна ролі сім’ї в суспільстві на певному рівні його розвитку. У розвинутому феодальному суспільстві родина феодала – це зосередження влади, землі, грошей; у містах у цей же час цехові об’єднання занепадають, зростає сила, а водночас і відповідальність родини і серед ширших верств населення. Сім’я при феодалізмі – це виробнича одиниця, яка вела своє господарство, мала спадкові права, відповідала за своїх членів перед феодалом і державою. Особисті інтереси членів родини підпорядковувалися інтересам родини: для рицаря чи барона, як і для найбільш впливового князя, женитися – політичний акт, привід для збільшення своєї могутності з допомогою нових союзів; вирішальну роль повинні відіграти інтереси дому, а зовсім не особисті бажання. Те ж саме було в цехового бюргера середньовічних міст.

  Цілком очевидно, що для сім’ї тепер дуже важливо мати найменування, яке було б спадковим, яке б стояло на сторожі інтересів родини. Так нові суспільні стосунки викликали потребу переходу до нової, більш зручної й доцільної системи іменування.

  Шлях до прізвищ різні народи пройшли по-різному. У східних слов’ян це був стихійний  пошук такого найменування, яке б позначало водночас і сім’ю як єдине ціле, і належність кожного її  члена до цього цілого, і найменування кожного члена сім’ї зокрема.

  У документах ХVI – XVII століть зафіксовані всі види перехідних, описових найменувань, які тоді вважалися офіційними. У містах і селах люди продавали й купували садиби, землю, млини, позичали гроші, наймали і наймалися на роботу. Виникла нагальна потреба назвати учасників цих операцій якомога точніше: вказати, де вони народилися чи звідки переселилися, хто вони за родом занять, до якого стану належать, яке їхнє ім’я, як звали їхнього батька чи хто він за професією, які їх вуличні прізвиська, якщо вони є. Залежно від важливості документа кількість відомостей могла бути більшою чи меншою.

 Перші найменування людей, схожі на сучасні прізвища, зустрічаються в документах XI – XIV століть: у 1068 році літопис називає тисяцького Коснячка; у 1071 – воєводу Яна Вашатича; у 1113 році – тисяцького Івана Чудиновича. Але з документів не можна встановити, чи передавалися ці найменування нащадкам, а чи стосувалися лише цієї людини (тоді це прізвиська).

Прізвиська – це особові назви, яких люди набувають у побутовому оточенні мимоволі, часто випадково, у різні періоди свого життя за тією чи іншою зовнішньою або внутрішньою властивістю чи незвичайним випадком, що з ними трапився, і за якими вони потім відомі лише в близькому оточенні [9, с.83]. 

 Перші найменування, схожі на прізвища, належали князям і з’явилися десь в XIVстолітті. В українських пам’ятках ділової мови, наприклад, грамотах XIV – XVстоліть, уперше з’являються прізвища в сучасному розумінні: князь Іван Васильович Чорторийський, пан Іван Чорний, пан Волчко Рогатинський та інші [4].

   Українське прізвище вважається чи не найстарішим в Європі. З XVII століття майже всі українці носили прізвища. Деякі українці мали прізвища, які дали їх предкам ще в князівські часи.

В Україні протягом XVI – XVII століть родові прізвища закріпилися серед більшості жителів міст (так з’явилися Крамарі, Пекарі, Міняйли, Колесники, Бондарі та ін.). У сільських жителів прізвища з’явилися найпізніше: наприкінці XVIII століття було скасовано гетьманство (1764 рік), повністю ліквідовані рештки давнього суспільно-політичного ладу (1781 рік) та замінено загальнодержавними порядками. Західноукраїнськими землями після розподілу Польщі  1772 року заволоділа  Австро-Угорщина. Обов’язкова військова служба була запроваджена і там, і там. Новобранців записували обов’язково на прізвище (найчастіше ним ставало давнє прізвисько, «вулична кличка»).  Якщо це вуличне прізвисько було аж надто «вуличним», рекрута записували за батьковим ім’ям (мало бути «Алексей, Степанов сын, Голопупенко», а записали «Алексей, Степанов сын, Степанов»). [10, с. 151]

 Після скасування кріпацтва у 1861 році з’явилась потреба дати всьому населенню країни прізвища. Колишні кріпаки і в Росії, і на Україні найчастіше одержували прізвища з трьох джерел: записувалося вуличне прізвисько, якщо воно було і якщо годилося як прізвище; перетворювали на прізвище ім’я батька або діда; траплялися випадки, коли всім кріпакам записували прізвище їх поміщика.

 Протягом  XVIII і XIX століть українські прізвища були категорією змінною. Змінювалися прізвища тих, хто переходив з однієї суспільної категорії в іншу. Часто зміна українських прізвищ відбувалася під впливом тих культурних рухів, які проходили в суспільстві. Родові прізвища змінювалися на догоду тій чи іншій групі діячів, що вивищувались над народом своїм культурним рівнем чи адміністративним становищем. Навіть і тоді, коли рівневі адміністративного становища не відповідав рівень культурного розвитку панівної  в суспільстві групи, панівна в країні сила все ж давала певний напрям місцевому життю: підлаштовувала його під ті чи інші форми громадського життя, змінювала й родові прізвища. У XVII столітті українські прізвища змінювалися на лад польських, згодом з’явилися прізвища на -ов у численних інтелігентів дворянського походження.

 У XIX столітті процес стабілізації українських прізвищ був закінчений. Але це не означає,  що жодних змін у складі українських прізвищ з того часу не відбувалось. Ці зміни – малопомітні, але постійні – відбуваються з кількох причин. Прізвища, утворені від далеких слів, вирівнюються до нормативних (Когутєк – Когутяк, Онишюк – Онищук, Степанєк – Степаняк та ін.). Існуючі прізвища можуть змінюватись чи внаслідок свідомих дій їх носіїв, чи внаслідок помилкових записів у документах (було Павлище – стало Павлищев, було Окремчик – стало Акремчик, було Лелека – стало Лелеко та ін.).  Крім того, частина прізвищ зникає (вимирає рід), частина нових з’являється – як наслідок офіційної зміни старого прізвища, як надання прізвищ дітям, батьки яких невідомі, та ін.

 Цікаво, що закону, який би встановлював обов’язковість прізвищ, у дореволюційній Росії так і не було (були окремі адміністративні розпорядження, які торкалися різних верств населення). Не було й єдиних паспортів (їх мали переважно жителі міст).

 Після революції старі паспорти відмінено, радянські паспорти  введено Постановою ЦВК РНК СРСР від 27 грудня 1932 року як захід для поліпшення  обліку населення міст, робітничих селищ і новобудов (на сільське населення ця постанова не поширювалася).

Сучасні прізвища, незалежно від того, коли вони виникли, від якого слова і яким способом утворені, стилістично, хронологічно і юридично рівні перед законом [2, с. 153].

П. Чучка визначає глобальні ознаки, притаманні сучасному прізвищу:

1) Юридична обов’язковість. Нині прізвище – це обов’язковий знак офіційної ідентифікації кожного громадянина (найголовніший), який фігурує в усіх документах відповідної особи.

2) Родинна спадковість. Прізвище – багатопоколінний родинний знак, який у кожному суспільстві передають у спадок від голови родини до його дітей та онуків відповідно до закону сімейного права певної держави.

3) Часова стабільність. Прізвище закріплюється за родиною один раз назавжди. Саме ця ознака юридично забезпечує кожному прізвищу можливість бути виразником тяглості зв’язку між поколіннями.

4) Мінімальне звукове варіювання. Одне й те ж прізвище має вживатися в тому ж звуковому вигляді. В Україні відхилення від цієї вимоги допускається лише за необхідності родостатевого розрізнення осіб (наприклад, прізвище чоловіка Біленький, а жінки – Біленька) та у випадках, коли цього вимагає морфонологія мови, зокрема обов’язкові чергування голосних або приголосних звуків при відмінюванні деяких прізвищ (Борода – Борід).

5) Максимально можлива індивідуалізація кожного прізвища [11].

Отже, виникнення прізвищ було пов’язане з необхідністю розрізнення членів різних сімей для встановлення певних соціальних відносин. Прізвища утворювалися кількома способами, найчастіше основою для них були імена або прізвиська, а також назви певних видів людської діяльності. Спочатку прізвища були змінними, але згодом набули усталеності. Сучасне прізвище є головним офіційним ідентифікаційним знаком будь-якого громадянина України.

2. Відіменні прізвища

Варто зазначити, що прізвища традиційно розглядають у двох аспектах: лексико-семантичному та структурно-словотвірному. Щодо першого, то

 Ю. К. Редько тут досить вдало покласифікував прізвища за походженням. Він вказує на те, що матеріалом для утворення прізвищ були чотири основні джерела: 1) імена; 2) назви місця проживання і походження; 3) назви постійного заняття (професії); 4) індивідуальні ознаки (фізичні, психічні та інші властивості) першого носія прізвища [5, с. 34]. Цю класифікацію далі використано для з’ясування походження прізвищ жителів села Гірка Полонка.

Отже, від імен походить 141 або 43 % прізвищ жителів села. Прізвища, утворені від імен, становлять серед українських та інших слов’янських  прізвищ дуже помітну й кількісно значну групу. Основою для творення українських відіменних прізвищ стало понад двісті власних імен. Щоправда, не всі вони однаковою мірою були продуктивними. Від імен, які серед українців рідко вживалися, виникло небагато прізвищ. Основами для творення українських прізвищ ставали найчастіше чоловічі імена, тобто імена чоловічого предка роду, адже, як відомо, батько був головним у сім’ї, саме тому стало традицією називати дітей батьковим іменем. Наше дослідження показало, що найбільш поширеними у селі Гірка Полонка є прізвища, утворені від імен Роман, Денис, Михайло, Борис, Сава, Андрій і Семен.

Спробуємо класифікувати їх, звертаючи увагу не лише на лексико-семантичні, а й на морфемно-словотвірні особливості.

1. Прізвища, утворені від імені батька за допомогою патронімічного суфікса -ович. Л. Т. Масенко говорить про те, що «оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід припускати, що й у ролі спадкових родових назв найменування на -ович, -евич закріпилися насамперед серед привілейованих верств населення» [4, с. 23]. До таких відносимо Абрамович (від Абрам), Богданович (від Богдан), Осіпович (від Осип).

2. Найбільшого поширення у Гіркій Полонці набули прізвища з суфіксами ‑ук (‑юк), ‑чук та ‑енко (‑єнко). Ця група прізвищ становить 75% від усіх відіменних прізвищ села. Вони утворилися у зв’язку з широким побутуванням у розмовному стилі назв молодих осіб від імені батька або ж його професії. Прізвища, утворені за допомогою суфікса ‑ук (‑юк), найбільш поширені в Західній Україні [4, с. 26]. Це типові особові назви зі значенням «чий син?». На людину могли вказувати так: «Он пішов малий Матвійчук (тобто, «син Матвія»)». А вже пізніше ця особова назва почала передаватися від батька до сина. Так виникли прізвища цього типу. Вони походять від імен, як більш старовинних, так і тих, якими й тепер користуються жителі села: Сидор – Сидорук, Лаврентій – Лавренчук, Андрій – Андрійчук, Андріюк, Роман – Романюк, Романчук, Ілля – Ільчук, Денис – Денисюк, Павло – Павлюк, Пасюк,Степан – Степанюк, Семен – Семенюк, Борис – Борисюк, Олексій – Алексейчук, Матвій – Матвіюк, Сава – Савчук, Мартин – Мартинюк, Максим – Максимчук, Максимук, Максимюк, Данило – Данилюк, Петро – Петрук, Михайло – Михальчук, Тарас – Тарасюк, Омелько – Омельчук, Стас – Стасюк, Митрофан – Митрофанюк, Герасим – Герасимчук, Трофим – Трофимчук, Панас – Панасюк, Яків – Яковлюк, Остап – Остапюк, Кирило – Киричук, Микита – Микитюк, Мокій – Мокійчук, Дмитро – Дмитрук, Демко – Демчук, Левко – Левчук, Наум – Наумчук, Юхим – Юхимюк, Вакула – Ваколюк та ін.

Ще одну групу складають прізвища на ‑енко (‑єнко). Утворені від імен, вони, на відміну від попереднього типу прізвищ, поширені більше в Центральній та Східній Україні [4, с. 26]. Маємо невелику кількість прізвищ такого типу і у селі Гірка Полонка: Петро – Петриченко, Сидор – Сидоренко, Осип – Осипенко, Юрій – Юрченко, Олексій – Алексієнко.

3. Зафіксовані і прізвища, утворені за допомогою суфіксів присвійних прикметників ‑ів (‑ов), ‑ев (‑єв): Іван – Іванов, Петро – Петрова, Рустам – Рустамов, Філіп – Філіпов, Єфім – Єфімов, Левко – Левкова, Захар – Захаров.

4. Прізвища, утворені від зменшено-пестливих форм власного імені, теж мають місце в антропоніміконі с. Гірка Полонка. Так, Лесько лагідну назву одержав від Олесь, Романець – від Роман. Крім того, до цієї групи додаємо ще й утворене від старовинного імені Сава – Савочка.

Також до цієї ж групи відноситься прізвища із суфіксом -ин, за допомогою якого, наприклад, створені прізвища Савин (син Сави).

Серед жителів села Гірка Полонка є два відіменні прізвища, які залишились незмінними, тобто повністю відповідають імені, від якого походять. Це – Богдан та Гліб.

Окремою є група прізвищ, утворена від жіночих імен. Це здебільшого траплялося тоді, коли батько був невідомий, гинув десь на війні або ж зникав безвісти. Тоді весь тягар виховання і забезпечення сім’ї всім необхідним брала на себе мати. І дітей називали її іменем. З дещо глузливим підтекстом так могли назвати чоловіка, який мав дуже м’який характер, або ж статус його дружини був вищий у сім’ї. Серед усіх прізвищ жителів села Гірка Полонка знайдено лише два, які можуть походити від жіночого імені. Це прізвище Гануліч – від Ганна та Дуніна – від Дуня.

3. Прізвища, похідні від назв постійного заняття (професії) та соціальної належності людини

Прізвища, похідні від назв постійного заняття (професії) та соціальної належності людини, у відсотковому відношенні складають 28,3% (93 прізвища) з усіх досліджуваних. Ці прізвища, утворені за соціальною належністю або від назви постійного заняття, вказують на особливості назв певних професій та роду занять українців. А оскільки періодом становлення українських, зокрема, селянських прізвищ вважається кінець ХVІІ – ХVІІІ ст., то можна зробити висновок, що ті з них, які були утворені від назв постійних занять або ж етимологія яких пов’язана з соціальним розшаруванням, відображають картину існування та функціонування суспільства того часу [1, с. 18].

Здебільшого прізвища цього типу виникали, коли перший носій належав до певного стану або ж мав ту чи іншу професію, але траплялися справді курйозні випадки, коли прізвиськом Король могли назвати звичайного селянина, який ніколи не носив корони на голові і не жив у царських палатах. Серед прізвищ села Гірка Полонка нам трапилось таке прізвище – Корольчук.

Ще варто зауважити, що оскільки особові назви надавались особі, щоб якось виокремити її з-поміж певної спільноти людей, то не могло, наприклад, з’явитися на Запорізькій Січі прізвисько Козак. Цей апелятив мав місце у якомусь населеному пункті, де не жили запорожці. Коли в таке поселення заїде козак, до нього неодмінно причепиться відповідне прізвисько. Звідси походить прізвище Козачук.

До цієї групи відносяться і прізвища, утворені від назв адміністративних посад. Сільського голову називали війтом, адже в тих містах, які не мали магдебурзького права, очільником міської влади був не бургомістр, а війт. Звідси походять прізвища жителів Гіркої Полонки Войтюк, Войтович. Помічниками війта були присяжні. Очевидно, саме від назви цієї адміністративної посади утворилося прізвище Присяжнюк. Ще однією адміністративною посадою був писар, звідси прізвища Писаренко, Писарський.

Оскільки українським чоловікам потрібно було відслужити певну кількість років у війську (австрійському чи російському), то й не дивно, що існують прізвища, походження яких, очевидно, пов’язане з військовою службою. Так, гусар – це «той, хто служив у відповідному типі війська». Звідси й прізвище Гусар. З військовою службою пов’язане і прізвище Поручик.

Існували професії, які переходили з покоління в покоління, тому і прізвища, утворені від їхніх назв, легко передавалися нащадкам, а потім ставали спадковими [1, с. 19]. Отже, можна простежити цілі династії ковалів, шевців, кравців, які увіковічили себе у прізвищах, що походять від назв цих професій.

Прізвища, які походять від назв професій людей, є чи не найбільш поширеним типом у селі Гірка Полонка. Так, на ковальство як професію опосередковано вказують прізвища Коваль, Ковальчук, Коваленко, Ковальський; на ткацтво як професію вказують прізвища жителів Гіркої Полонки Ткач, Ткачук, Ткачова. Від роду занять походять також наступні прізвища села: Стельмащук, Теслюк, Слюсар, Слюсарчук, Столярук, Смолярчук, Гонтарук, Муляр, Пасічник, Січкар, Чумак.

Деякі прізвища жителів села походять від назв людей за родом занять, пов’язаним із харчовою промисловістю та ремеслом. Так, Мельник, Мельничук, Мельниченко похідні від апелятива мельничук – «син мельника», тобто людини, яка працювала у млині; Пивоваров від пивовар – це той, хто займався виготовленням пива. Сюди ж віднесемо прізвища Кухарук, Пекар.

Відомо, що в Україні було поширене гончарство – виготовлення глиняних виробів. Як наслідок, сьогодні функціонують прізвища Гончар, Гончаревич, Гончарук. Кравецьку професію мали предки носіїв прізвища Кравець, Кравчук, Кравченко. Шиттям та лагодженням різного взуття займався швець, звідси два прізвища і в селі Гірка Полонка: Швець, Шевчук, Шевченко, Сапожнік (від рос. сапог); шевченком називали, окрім «сина шевця», і його помічника. Вичинкою хутра зі шкури та пошиттям хутряних виробів займався кушнір, звідси і прізвище Кушнір.

Прізвище Тлумач, очевидно, походить від толмач – старовинний усний перекладач. Народні назви співців і музикантів спричинили до появи прізвища Скрипчук.

Цікавими є прізвища, що походять від назв професій, що зникли чи зазнали змін. Так, Паламарчук походить від апелятива паламар – служитель церкви, який дзвонить у дзвони, співає на кліросі і допомагає при богослужінні.

У період формування антропонімійної системи основна маса населення України займалась сільським господарством. Проте прізвищ, що утворились від назв сільськогосподарських ремесел, у досліджуваному матеріалі небагато: Стадник, Чабан, Чередніченко. Це можна пояснити тим, що ці ремесла не завжди могли бути надійним засобом індивідуалізації людини в колективі, оскільки ними займалося багато людей.

Церковнослужителі різного рангу представлені в таких прізвищах села Гірка Полонка: Дячук, Дячишиш, Попенко.

Окремо віднесемо прізвища села Гірка Полонка, які вказують на соціальний стан, а саме поділ на багатих і бідних: Біднюк, і сімейне положення: Сиротинська, Бездольний, Вдовенко, Примак, Приймачук, Дідух, Шурин.

Звичайно, перший носій певного прізвища не завжди був саме тим, що означала твірна основа його прізвища. Проте в більшості випадків прізвисько виникало в результаті того, що його перший носій справді належав до певного стану чи мав якусь професію. До наступних поколінь ця назва переходила як родове прізвище або в незміненому вигляді, або змінена за допомогою різних суфіксів.

Отже, кількісний аналіз групи прізвищ села Гірка Полонка, похідних від назв постійного заняття (професії) та соціальної належності людини, показав, що в селі найбільш поширеними є прізвища, утворені від роду занять: ткач,  столяр, коваль, швець, мельник, гончар. Відсоткове співвідношення найпоширеніших прізвищ даної групи подаємо у діаграмі1.

4. Прізвища, утворені від назв місця проживання та походження

Важливим джерелом виникнення родових прізвищ є назва місцевості, де проживав або звідки походив основоположник роду. Коли людина не була місцева, усіх цікавило питання, звідки вона прибула. Визначення типу полтавець або поліщук було достатньою характеристикою, що відрізняла пришельця від місцевого населення. Воно переходило на дітей і дальших нащадків, навіть якщо вони народилися вже на новому місці проживання, ставало їхнім прізвиськом, а згодом – родовим прізвищем [3, с. 116].

Існує група особових назв, що позначали національність предка. До цієї групи віднесемо прізвища села Гірка Полонка: Литвин, Літвін, Кримчук, Волошин, Шведа та Татарин.

Окремий тип прізвищ ховає своє походження у назвах давніх руських племен. Так, прізвище Мазур походить від апелятива мазур – «поляк із Мазурії». Щодо прізвищ Бойко, Бойчук, то Б. Д. Грінченко зазначає, що бойко – це горець-малорос з Галичини, житель «погір’я» Стрийського та Самборського районів. Тут можемо згадати й прізвище Поліщук, утворене від поліщук – «виходець з Полісся».

Такі прізвища села Гірка Полонка, як Піддубна, Нагірний, вказують на на місце, де хтось проживав. У структурі такого типу антропонімів наявні префікси за-, на-, під-, по-, які в апелятивних означеннях особи можуть характеризувати її за місцем проживання, причому префікси на-, під-, под-, по- в антропонімах вказують на місце проживання поблизу названого об’єкта, а за- означає, що хтось живе далі від названого кореневою морфемою предмета.

За назвою елементів природного ландшафту та природних зон утворені прізвища Болотюк, Боровий, Боровський, Річко, Садовський.

Загалом у селі Гірка Полонка нами виявлено 27 прізвищ (або 8,2%), утворених від назв місця проживання та походження людини.

5. Прізвища, утворені від назв індивідуальних ознак першого носія

Досить значну групу, а саме 11%, складають прізвища, основою для творення яких була характерна особиста ознака, що виділяла людину з її оточення. Прізвища такого типу виникли з первісних прізвиськ. Основою для створення прізвиська могла бути як позитивна, так і негативна ознака, проте більшість прізвиськ цього роду мала насмішкуватий характер. За зовнішніми ознаками прізвиська могли вказувати на зріст, будову тіла, на сильно розвинену або, навпаки, дефектну частину тіла, на каліцтво або фізичні вади, на колір волосся, на бороду, вуса, на особливості одягу тощо. Психічних властивостей, що стали основою для творення прізвищ, теж дуже багато.

Інколи прізвиська мали протилежний внутрішній зміст. Так, предок носія прізвищ Лялька, Лялюк міг бути зовсім не гарним на вроду, а таку особову назву отримав дещо з глузливим підтекстом [7, с. 165].

Отож, спочатку варто звернути увагу на назви, що позначають фізичні ознаки перших носіїв. Від предків, високих на зріст, отримані прізвища Довгун,  Дебеляк; від низенької і малої на зріст людини пішло прізвище Мізерняк. Від зачіски походить прізвище Лисюк. Руда людина отримувала прізвисько, що дало декілька різновидів прізвищ серед носіїв села Гірка Полонка: Рудюк, Рудецький. На фізичні особливості когось із предків вказують прізвища Сліпчук, Похила, Горбаль, Щербатюк.

За особливостями вдачі першого носія виділяємо прізвища Щегельський, що походить від прізвиська людини, яка любила виділитися та гарно одягатися та  Бабюк, що походять від прізвиська давнього предка, який був небайдужий до жінок.

5. Прізвища, утворені від назв рослин або тварин

Прізвища, утворені від назв тварин і рослин, заслуговують великої уваги. Хоча у селі Гірка Полонка прізвищ, утворених даним чином небагато (31 прізвище, або 9,5%), за ними можна твердити про давню фауну і флору країни, про поширення та популярність серед населення тієї чи іншої тварини чи рослини.

Прізвища села Гірка Полонка, утворені від назв тварин, ми розділили на такі основні підгрупи:

1) прізвища, утворені від назв свійських тварин: Півень, Гусак, Баран, Баранов, Барановський;

2) прізвища, утворені від назв птахів: Чайка, Синиця, Лебедь, Дрозд, Сокол, Соколюк;

3) прізвища, утворені від назв диких звірів: Зайчук, Медведчук;

4) прізвища, утворені від назв комах: Муха, Жучко, Жабінська, Комар;

До підгрупи прізвищ, утворених від назв рослин, належать антропоніми Калинюк, Вербицька, Яблонський, Лозинський, Дубік, Дубина, Кавун.

ВИСНОВКИ

Необхідність глибокого і детального вивчення української антропонімії викликана тим значенням, якого набувають власні особові назви у відтворенні історичних, соціальних і культурних тенденцій розвитку народу. Особлива роль у цьому питанні належить прізвищам як таким фіксованим найменуванням особи, що акумулювали в собі значний досвід діяльності людини.

Обираючи для дослідження питання походження прізвищ жителів села Гірка Полонка, ми прагнули більше дізнатися про рідний край, людей, які його презентують, спробувати свої сили у дослідженні наукової проблеми, безпосередньо пов’язаної з улюбленим предметом.

Значний вплив на прізвищевий склад населення села Гірка Полонка склали  його  географічне положення та ті історичні умови, в яких  виникло і розвивалось село. У процесі дослідження прізвищ нами визначено групи за п’ятьма основними джерелами походження: іменами, топонімічними назвами, за назвами професії, за індивідуальними ознаками першого носія, а також за назвами рослин і тварин.

У відсотках результати нашого дослідження мають такий вигляд: 1) від імен – 43%; 2) від назв місця проживання і походження – 8,2%; 3) від назв постійного заняття (професії) – 28,3%; 4) від назв індивідуальних ознак (фізичних, психічних та інших властивостей) першого носія – 11%; 5) від назв рослин або тварин – 9,5%.

 Розглянуті прізвища є цікавим лексичним і етнографічним матеріалом, який доцільно використовувати під час вивчення історії села Гірка Полонка, життя його мешканців, їхніх традицій і звичаїв, а головне – мовних особливостей.

Питання про походження прізвищ є досить складним, ще недостатньо дослідженим, але дуже важливим, оскільки аргументовані висновки щодо етимології прізвищ одного населеного пункту можуть дати поштовх до виявлення особливостей українського антропонімікону в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Єфименко І. Дещо про походження сучасних українських прізвищ / І. Єфименко // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 18–20.

2.     Коваль А. П. Життя і пригоди імен/ А.П.Коваль. – К., «Вища шк. Вид-во при Київ. ун-ті», 1988. – 240 с.

3.     Лісова Л. О. Сучасні прізвища із суфіксом -ук (-’ук, чук) в антропоніміконі півдня Волинської області / Л. О. Лісова // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. – 2013. – Вип. 6(1). – С. 116–123.

4.     Масенко Л. М. Українські імена та прізвища / Л. М. Масенко. – Київ : Знання, 1990. – 48 с.

5.     Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ / Ю. К. Редько. – Київ : Рад. шк., 1969. – 256 с.

6.     Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища/ Ю.К.Редько. – К., «Наукова думка», 1966. – 215 с.

7.     Скрипник Л. Г. Словник власних імен / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. – Київ : Наук. думка, 2005. – 335 с.

8.     Хвіщук О. В. Прізвища жителів м. Нововолинська, що вказують на психічні властивості або поведінку першоносія / О. В. Хвіщук // Актуальні проблеми філології та перекладознавства. – 2013. – Вип. 6(1). – С. 249–254.

9.     Худаш М. Л. З історії української антропонімії/М.Л.Худаш. – К., «Наукова думка», 1977. – 236 с.

10. Худаш М. Л. З історії формування і становлення українських прізвищ/М.Л.Худаш// Мовознавство. – 1969. – № 2.

11. Чучка П. П. Глобальні, національні та регіональні ознаки прізвищ українців/П.П.Чучка// Дивослово. – 2003. – № 10.

12.  Юридична енциклопедія: в 6 т. [Редкол.: Ю. С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін.] – К., «Укр. енциклопедія»,  1998. – Т.5.

Д о д а т к и